Інклюзія від А до Я.

Інклюзивно-ресурсний центр (ІРЦ) - це установа, яка створена з метою реалізації права дітей з особливими освітніми потребами віком від 2 до 18 років на здобуття дошкільної та загальної середньої освіти, в тому числі, у закладах професійної (професійно-технічної) освіти та інших навчальних закладах, які забезпечують здобуття загальної середньої освіти.

Подати заявку на відвідування інклюзивно-ресурсного центру та отримати запрошення на консультацію можна онлайн за допомогою порталу. На цьому порталі можна обрати найближчий ІРЦ, зареєструватись і прийти на прийом у призначений час без черг та очікування.

Інклюзивно-ресурсні центри:

проводять комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини;
надають психолого-педагогічні та корекційно-розвиткові послуги;
забезпечують системний та кваліфікований супровід дитини з особливими освітніми потребами.

Станом на травень 2020 року створено та працює 627 інклюзивно-ресурсних центрів. Інклюзивно-ресурсні центри є у всіх областях України, тож діти з особливими освітніми потребами та їхні батьки можуть отримати відповідні послуги за місцем проживання.

ХТО МОЖЕ ЗВЕРНУТИСЬ ДО ІНКЛЮЗИВНО-РЕСУРСНИХ ЦЕНТРІВ

До інклюзивно-ресурсних центрів можуть звернутись батьки, які відчувають занепокоєння щодо розвитку дитини віком від 2 до 18 років, незалежно від наявності в дитини інвалідності чи встановленого діагнозу.

Комплексна психолого-педагогічна оцінка та інші послуги ІРЦ можуть надаватись тільки на підставі заяви батьків. Жодна послуга інклюзивно-ресурсного центру не може бути надана у примусовому порядку чи за зверненням третіх осіб (учителів, вихователів тощо).

ЩО РОБЛЯТЬ ІНКЛЮЗИВНО-РЕСУРСНІ ЦЕНТРИ

Проводять комплексну оцінку з метою визначення особливих освітніх потреб дитини.
Розробляють рекомендації щодо освітньої програми для дитини з особливими освітніми потребами.
Надають психолого-педагогічні та корекційно-розвиткові послуги.
Педагогічні працівники інклюзивно-ресурсних центрів беруть участь у роботі команд психолого-педагогічного супроводу дитини з особливими освітніми потребами у школах і дитсадках.
Проводять моніторинг динаміки розвитку дитини не рідше, ніж двічі на рік.
Надають консультації та методичну допомогу вчителям і вихователям з питань організації інклюзивного навчання.
Консультують батьків або законних представників дітей з особливими освітніми потребами стосовно зарахування до закладів освіти.
Надають психологічну допомогу, проводять бесіди з батьками (законними представниками) дітей з особливими освітніми потребами.

ЯК ПРОЙТИ КОМПЛЕКСНУ ОЦІНКУ РОЗВИТКУ ДИТИНИ В ІНКЛЮЗИВНО-РЕСУРСНОМУ ЦЕНТРІ

ЩО САМЕ ВХОДИТЬ В КОМПЛЕКСНУ ОЦІНКУ РОЗВИТКУ ДИТИНИ

Комплексна оцінка проводиться індивідуально за такими напрямами:

оцінка фізичного розвитку дитини – визначення рівня її загального розвитку, відповідності віковим нормам, розвитку дрібної моторики, способу пересування тощо;
оцінка мовленнєвого розвитку дитини – визначення рівня розвитку та використання вербальної/невербальної мови, наявності мовленнєвого порушення та його структури;
оцінка когнітивної сфери дитини – визначення рівня сформованості таких пізнавальних процесів: сприйняття, пам’ять, мислення, уява, увага;
оцінка емоційно-вольової сфери дитини – виявлення її здатності до вольового зусилля, схильностей до проявів девіантної поведінки та її причин;
оцінка освітньої діяльності дитини – визначення рівня сформованості знань, умінь, навичок відповідно до освітньої програми чи основних критеріїв формування вмінь і навичок дітей дошкільного віку.

У разі потреби фахівці інклюзивно-ресурсного центру можуть проводити комплексну оцінку за іншими напрямами, зокрема, визначення рівня соціальної адаптації, взаємовідносин із однолітками, дорослими.

ЯК ЧАСТО НЕОБХІДНО ПОВТОРЮВАТИ КОМПЛЕКСНУ ОЦІНКУ РОЗВИТКУ ДИТИНИ

Повторна комплексна оцінка фахівцями інклюзивно-ресурсного центру проводиться у разі:

переходу дитини з особливими освітніми потребами з дитячого садка до школи;
переходу дитини зі спеціального закладу освіти до інклюзивної форми навчання;
рекомендації команди психолого-педагогічного супроводу дитини з особливими освітніми потребами щодо наявності успіхів або труднощів у засвоєнні дитиною освітньої програми.

ЩО ТАКЕ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ТА КОРЕКЦІЙНО-РОЗВИТКОВІ ПОСЛУГИ

Психолого-педагогічні послуги – це групові та індивідуальні заняття, направлені на розвиток дитини з особливими освітніми потребами.

Корекційно-розвиткові послуги – це групові та індивідуальні заняття, що спрямовані на корекцію порушень шляхом розвитку особистості дитини з особливими освітніми потребами, її пізнавальної діяльності, емоційно-вольової сфери та мовлення.

Психолого-педагогічні та корекційно-розвиткові послуги спрямовані на:

соціалізацію дітей з особливими освітніми потребами, розвиток їхньої самостійності та відповідних компетенцій;
розвиток навичок саморегуляції та саморозвитку дітей з урахуванням наявних знань, умінь і навичок комунікативної діяльності, становлення особистості.

ЮНЕСКО розглядає інклюзію як підхід, що «динамічно розвивається, полягає в позитивному відношенні до різноманітності учнів і в сприйнятті індивідуальних особливостей не як проблеми, а як можливості для збагачення процесу пізнання». Тому рух у напрямі інклюзії - це не тільки технічна або організаційна зміна, але і своя філософія.

Інклюзія: як розшифрувати?

Інклюзія (від Inclusion – включення) – процес збільшення ступеня участі всіх громадян у соціальному житті. Це політика й процес, що дає можливість всім дітям брати участь у всіх програмах.

Інклюзивна освіта – це система освітніх послуг, що ґрунтується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права здобувати її за місцем проживання, що передбачає навчання дитини з особливими освітніми потребами в умовах загальноосвітнього закладу.

Одним із головних завдань інклюзії є відгук на широкий спектр освітніх потреб в шкільному середовищі та поза його межами.

Інклюзія розглядається як процес визнання і реагування на різноманітність потреб всіх тих, хто навчається. Вона припускає їх активну участь в процесі отримання знань, в культурному і суспільному житті. Інклюзія приводить до зменшення сегрегації в системі освіти. Вона вимагає змін і модифікацій змісту, підходів, структури і стратегії освіти з урахуванням потреб усіх дітей, керуючись переконаністю, що системи загальної освіти зобов'язані навчати усіх дітей.

Інклюзія особливо підкреслює надання можливостей для рівної участі дітей з інвалідністю (фізичною, соціальною і емоційною) в загальній системі здобування освіти, для індивідуального вибору і отримання спеціальних послуг і пристосувань для тих, кому це необхідно.

При визначенні інклюзії важливо відзначити наступні моменти.

Мається на увазі:

заохочення відмінностей;
користь для тих, хто навчається, а не тільки для тих, хто піддається виключенню;
відсутність в школі дітей, які можуть відчувати себе виключеними;
надання рівного доступу до освіти або створення спеціальних умов для певних категорій дітей без їх виключення.

Не мається на увазі:

реформа тільки спеціальної освіти, але реформа як формальної, так і неформальної освіти;
реагування тільки на відмінності, але також підвищення якості освіти для тих, хто навчається;
спеціальні школи, але можлива додаткова підтримка для учнів у загальній системі освіти;
задоволення потреб тільки дітей з інвалідністю;
задоволення потреб однієї дитини за рахунок іншого.

Інклюзивна освіта включає:

- визнання рівної цінності для суспільства всіх учнів і педагогічних працівників;
- підвищення ступеня участі учнів у навчальному процесі та позашкільних заходах й одночасне зменшення рівня ізольованості частини учнів;
- зміни в політиці навчального закладу, практиці та шкільній культурі з метою приведення їх у відповідність з різноманітними потребами учнів, які навчаються в даному навчальному закладі;
- Подолання бар’єрів на шляху отримання якісної освіти та соціалізації всіх учнів, а не тільки учнів з інвалідністю та учнів з особливими освітніми потребами;
- аналіз і вивчення спроб подолання бар’єрів і покращення доступності навчальних закладів для окремих категорій учнів. Проведення реформ і змін, спрямованих на користь усіх учнів;
- переконання, що відмінності між учнями – це ресурс, що сприяє педагогічному процесу, а не перешкоди, які необхідно долати;
- визнання прав дітей на отримання освіти в загальноосвітніх навчальних закладах, що розташовані за місцем проживання;
- покращення ситуації у школах у цілому як для учнів, так і для педагогів.
- визнання ролі шкіл не тільки в підвищенні академічних показників учнів, а й у розвитку місцевих громад;
- розвиток партнерських відносин між школами і місцевими громадами;
- визнання того, що інклюзія в освіті – це один з аспектів інклюзії в суспільстві.

Ключові елементи інклюзивної освіти

При визначенні сутності інклюзії, важливо звернути увагу на чотири елементи, які ілюструють її характерні особливості.

Інклюзія - це процес. Вона повинна розглядатися як постійний нескінченний пошук якнайкращих способів реагування на людську різноманітність. Це - навчання тому, як жити, приймаючи всі відмінності, і вчитися виходячи з цього. У такій ситуації відмінності бачаться позитивніше - як стимули, сприяючі отриманню знань.
Інклюзія пов’язана з визначенням і подоланням бар’єрів. Тому вона включає накопичення, класифікацію й аналіз інформації з різних джерел з метою планування поліпшень в політиці й практиці.
Інклюзія - це присутність, участь і досягнення всіх учнів. Присутність в даному випадку означає те, «де діти навчаються і як часто вони відвідують школу»; під участю мається на увазі рівність в отриманні досвіду в стінах школи, а отже, кожен з учнів повинен приймати думки інших; і досягнення - це результат навчання за всією програмою, а зовсім не результати тестів або іспитів.
Інклюзія акцентує увагу на тих групах учнів, які більше схильні до виключення або маргіналізації або незасвоєння знань. Це має на увазі відповідальність проведення моніторингу тих груп, які статистично знаходяться в зоні більшого ризику, а також при необхідності зробити кроки до забезпечення їх присутності, участі й досягнень в системі освіти.

В основу інклюзивної освіти покладена ідеологія, яка виключає будь-яку дискримінацію дітей, яка забезпечує однакове ставлення до всіх людей, але створює спеціальні умови для дітей з особливими потребами.

Основні принципи та цінності інклюзивної освіти

Інклюзивна освіта – цінності:

це визнання того, що всі діти можуть навчатися;
це робота зі всіма дітьми, незалежно від їх віку, національності, мови, походження, особливостей розвитку;
це вдосконалення освітніх структур, систем і методик для забезпечення потреб всіх дітей;
це частина великої стратегії по створенню інклюзивного суспільства;
це динамічний процес, який знаходиться постійно в розвитку.

Інклюзивна освіта базується на таких принципах

цінність людини не залежить від її здібностей і досягнень;
кожна людина здатна відчувати і думати;
кожна людина має право на спілкування і на те, щоб бути почутою;
адаптація системи до потреб дитини, а не навпаки;
справжня освіта може здійснюватися тільки в контексті реальних взаємостосунків;
всі люди потребують підтримки і дружби ровесників;
задоволення індивідуальних освітніх потреб кожної дитини;
визнання спроможності до навчання кожної дитини та, відповідно, необхідність створення суспільством відповідних для цього умов;
залучення батьків до навчального процесу дітей як рівноправних партнерів та перших вчителів своїх дітей;
командний підхід у навчанні та вихованні дітей, що передбачає залучення педагогів, батьків та спеціалістів;
складність завдань повинна відповідати здібностям дитини;
рівний доступ до навчання у загальноосвітніх закладах та отримання якісної освіти кожною дитиною;
подолання потенційних бар'єрів в навчанні.

Інклюзивна освіта є підходом, який допомагає адаптувати освітню програму та навчальне середовище до потреб учнів, які відрізняються своїми навчальними можливостями.

Інтеграція vs. інклюзія

Інтеграція - зусилля, спрямовані на введення дітей з особливими освітніми потребами у регулярний освітній простір. Ми пристосовуємо учня до вимог школи.

Інклюзія передбачає пристосування шкіл та їх загальної освітньої філософії та політики до потреб усіх учнів – як обдарованих дітей, так і тих, котрі мають особливі потреби. Інклюзія потребує змін на всіх рівнях освіти, оскільки це – особлива система навчання, яка охоплює весь різноманітний контингент учнів та диференціює освітній процес, відповідаючи на потреби учнів усіх груп та категорій.

Інклюзію в освіті можна розглядати як один із багатьох аспектів інклюзії в суспільстві в цілому.

Переваги інклюзивної освіти

Переваги інклюзивної освіти:

Для дітей з особливими потребами:

завдяки цілеспрямованому спілкуванню з однолітками поліпшується когнітивний, моторний, мовний, соціальний та емоційний розвиток дітей;
ровесники відіграють роль моделей для дітей з особливими освітніми потребами;
оволодіння новими вміннями та навичками відбувається функціонально;
навчання проводиться з орієнтацією на сильні якості, здібності та інтереси дітей;
у дітей є можливості для налагодження дружніх стосунків зі здоровими ровесниками й участі у громадському житті.

Для інших дітей:

діти вчаться природно сприймати і толерантно ставитися до людських відмінностей;
діти вчаться налагоджувати й підтримувати дружні стосунки з людьми, які відрізняються від них;
діти вчаться співробітництву;
діти вчаться поводитися нестандартно, бути винахідливими, а також співчувати іншим.

Для педагогів та фахівців:

вчителі інклюзивних класів краще розуміють індивідуальні особливості учнів;
вчителі оволодівають різноманітними педагогічними методиками, що дає їм змогу ефективно сприяти розвиткові дітей з урахуванням їхньої індивідуальності;
спеціалісти (медики, педагоги спеціального профілю, інші фахівці) починають сприймати дітей більш цілісно, а також вчаться дивитися на життєві ситуації очима дітей.

Інклюзивна школа – заклад освіти, який забезпечує інклюзивну модель освіту як систему освітніх послуг, зокрема: адаптує навчальні програми та плани, фізичне середовище, методи та форми навчання, використовує існуючі в громаді ресурси, залучає батьків, співпрацює з фахівцями для надання спеціальних послуг відповідно до різних освітніх потреб дітей, створює позитивний клімат в шкільному середовищі.

(Саламанкська декларація. Програма дій)

Керівники шкіл відіграють важливу роль в адаптації шкіл до дітей з особливими освітніми потребами. Вони повинні розробляти та застосовувати більш гнучку процедуру управління, перерозподілу навчальних ресурсів, урізноманітнення можливостей навчання, мобілізації взаємодопомоги, підтримки учнів, які відчувають труднощі у навчанні, і розвитку тісних стосунків з батьками та громадою. Успішне управління школою залежить від активної і творчої участі викладачів і персоналу, а також розвитку ефективної взаємодії та роботи у команді для задоволення потреб учнів.

(Саламанкська декларація. Програма дій)

Не дивлячись на те, що інклюзивні школи забезпечують сприятливі умови для досягнення рівних можливостей і повної участі, для їх ефективної діяльності необхідні спільні зусилля не лише з боку вчителів та персоналу школи, а й ровесників, батьків, членів родин.

Основні принципи інклюзивної школи

Основні принципи інклюзивної школи полягають в тому, що:

Всі діти мають навчатися разом у всіх випадках, коли це виявляється можливим, не зважаючи на певні труднощі чи відмінності, що існують між ними.
Школи мають визнавати і враховувати різноманітні потреби своїх учнів шляхом узгодження різних видів і темпів навчання.
Забезпечення якісної освіти для всіх шляхом розробки відповідних навчальних планів, прийняття організаційних заходів, розробки стратегії викладання, використання ресурсів та партнерських зв'язків зі своїми громадами.
Діти з особливими потребами мають отримувати будь-яку додаткову допомогу, яка може знадобитися їм для забезпечення успішності процесу навчання.
Вони є найбільш ефективним засобом, який гарантує солідарність, співучасть, взаємоповагу, розуміння між дітьми з особливими потребами та їхніми ровесниками.

Інклюзивний підхід

Інклюзивний підхід полягає устворенні таких умов, за яких усі учні мають однаковий доступ до освіти, у тому числі діти з особливими потребами, які навчаються у загальноосвітніх школах.Водночас, усі учні мають можливість отримати досвід, знання, які сприяють подоланню упереджень й дискримінації та сприяють формуванню позитивного ставлення до тих, хто «відрізняється».

Ключовий принцип, який лежить в основі інклюзивного підходу, полягає в тому, що школи мають бути відкритими для всіх дітей, незалежно від їхніх фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних, мовних чи інших особливостей. До їх числа належать діти з проблемами у розвитку та обдаровані діти, безпритульні і працюючі діти, діти, котрі належать до мовних, етнічних чи культурних меншин. Школам необхідно знаходити шляхи, які б забезпечували успішне навчання всіх дітей, включаючи дітей, які мають фізичні чи розумові проблеми.

Успішні стратегії адміністративної роботи

Спираючись на практичний досвід запровадження інклюзивних підходів, можна навести кілька адміністративних стратегій організації інклюзивних класів.

Створити команду до якої входять адміністратори, вчителі, їхні помічники, батьки та фахівці. Кожен планує свою частину роботи. Ця команда має:
Розробити принципові положення проекту.
Проаналізувати наявні ресурси для підвищення кваліфікації вчителів і батьків.
Надати можливість учителям і батькам ознайомитися з планом роботи та вислухати їхні пропозиції стосовно розподілу людських і фінансових ресурсів.
Систематично допомагати один одному, використовуючи колективні методи вирішення проблем.
Звертати увагу на всі досягнення та цікаві ідеї і розвивати їх.
Організувати групи розробки навчальних планів, які б задовольняли індивідуальні потреби дітей. До цих груп мають входити вчителі з різних дисциплін, а також батьки учнів. Члени груп мають неформально, щиро й відверто обмінюватися інформацією. Проблеми, що виникають в окремих членів, слід розглядати як проблеми груп і вирішувати колективно.
Створити у школі батьківський центр. Слід організувати роботу так, щоб батьки-добровольці перебували у школі певну кількість годин на тиждень, відповідали на телефонні дзвінки батьків та інших членів місцевої громади, спілкувалися з учителями, добирали літературу з питань залучення дітей-інвалідів.
Призначити працівника школи, який займатиметься проблемою залучення дітей з порушеннями психофізичного розвитку. Він створюватиме належні умови і сприятиме успішному залученню цих дітей, підтримуватиме зв’язок з родинами і фахівцями, розроблятиме рекомендації щодо адаптації навчальних планів, допомагатиме окреслити індивідуальні цілі та завдання для учнів, проводитиме пошук відповідної інформації, налагоджуватиме контакти з організаціями, які можуть надати допомогу у справі залучення. Цей представник може допомагати вчителям обирати найефективніші стратегії навчання.

«Школам необхідно знаходити шляхи, які б забезпечували успішне навчання всіх дітей, включаючи дітей, які мають фізичні чи розумові розлади. Проблема, яка стоїть перед інклюзивною школою, полягає в розробці особистісно орієнтованих педагогічних методів, які б забезпечили успішне навчання всіх дітей, у тому числі й дітей з розумовими чи фізичними розладами. Основний принцип створення інклюзивної школи полягає в тому, що всі діти мають навчатися разом у всіх випадках, коли це виявляється можливим, не дивлячись на певні труднощі чи відмінності, що існують між ними. Інклюзивні школи мають визнавати і враховувати різноманітні потреби своїх учнів шляхом узгодження різних видів і темпів навчання, а також забезпечення якісної освіти для всіх шляхом розробки відповідних навчальних планів, запровадження організаційних заходів, розробки стратегії викладання, використання ресурсів і партнерських зв’язків зі своїми громадами».

(Саламанкська декларація. Програма дій)

Завдання інклюзивної освіти

Реалізації інклюзивної моделі освіти потребує розв’язання низки завдань:

Організувати навчально-виховний процес, який би задовольняв освітні потреби всіх дітей.
Розробити систему надання спеціальних освітніх і фахових послуг для дітей з особливими освітніми потребами.
Створити позитивний клімат у шкільному середовищі та поза його межами.

Якість навчально-виховного процесу значною мірою визначається тим, наскільки враховуються та реалізуються потенційні можливості навчання й розвитку кожної дитини, її індивідуальні особливості. Якими б не були фізичні чи психічні обмеження, у дитини завжди є резерви для розвитку, використання яких може суттєво поліпшити якість її життя.

Більшість дітей з особливостями психофізичного розвитку може навчатися у загальноосвітніх школах за умови реалізації моделі інклюзивної освіти. Пріоритетними напрямами є сприяння соціальному, емоційному та когнітивному розвиткові кожної дитини з тим, щоб вона відчувала себе неповторним, повноцінним учасником суспільного життя.

Інклюзивна модель освіти охоплює:

систему освітніх послуг, зокрема: адаптацію навчальної програми та плану, фізичного середовища, методів і форм навчання, використання існуючих в громаді ресурсів, залучення батьків;
співпрацю з фахівцями для надання спеціальних послуг відповідно до потреб дітей;
створення позитивного клімату у шкільному середовищі.

Складові моделі інклюзивної освіти

командний підхід;
задоволення індивідуальних потреб дітей;
співпраця з батьками;
створення сприятливої атмосфери в дитячому колектив;
командний підхід.

Командний підхід

Запорукою успішної реалізації моделі інклюзивної освіти є ефективна співпраця вчителів, відповідних фахівців, батьків та учнів. Усі спеціалісти з проблем розвитку дітей є важливими помічниками та партнерами вчителів.

У школі має бути створена своєрідна мережа підтримки. Всі працівники та адміністрація школи, всі, хто працює з дитиною з особливими освітніми потребами, мають допомагати один одному, обмінюватися знаннями, намагатися максимально використовувати місцеві ресурси для досягнення головної мети – реалізації дитиною її потенційних можливостей та підготовки її до незалежного

Команда – це група людей, у яких є спільна мета, які співпрацюють, щоб досягти більшого, ніж кожен із них здатен досягти самотужки.

Характерні риси командної роботи з дитиною, яка має особливі потреби:

Рішення стосовно методів роботи з дитиною приймаються колективно; члени команди несуть колективну відповідальність за результати.
Батьки є рівноправними членами команди.
Всі члени команди мають рівний статус і вважаються однаково важливими.
Знання та вміння представників різних дисциплін інтегруються під час розробки та реалізації навчального плану роботи з дитиною.

Життя в суспільстві

Задоволення індивідуальних потреб дітей
розробка індивідуальних навчальних планів, та реалізації завдань визначених в них
проведення необхідних адаптацій та модифікацій

Індивідуальний навчальний план

Індивідуальний навчальний план – це один з найважливіших інструментів у роботі з дітьми з особливими освітніми потребами. Індивідуальний навчальний план – це формальний документ, який містить детальну інформацію про дитину і послуги, які вона має отримувати. Він розробляється командою педагогів і фахівців та об’єднує їхні зусилля з метою розробки комплексної програми роботи з дитиною і, водночас, визначає, які саме послуги надаватиме кожний фахівець. Батьки є активними учасниками розробки індивідуального навчального плану, оскільки вони знають своїх дітей краще за інших. Індивідуальний навчальний план визначає необхідні адаптації/модифікації та слугує підґрунтям для подальшого планування навчальних занять. Він розробляється та реалізується для кожного учня з особливими освітніми потребами.

Адаптації/модифікації

Щоб досягти успіху та задовольнити різноманітні потреби учнів, зумовлені їхніми здібностями, рівнем розвитку, інтересами та іншими відмінностями, педагогам необхідно змінювати методи навчання, навчальне середовища, матеріали тощо. Ці зміни або пристосування до потреб учнів відбуваються через адаптації або модифікації.

Адаптація – змінює характер навчання, не змінюючи зміст або понятійну сутність навчального завдання. Наприклад, під час виконання завдання з математики учням потрібно розсортувати лічильні палички. Однак, більш ніж у половини учнів виникають труднощі в організації матеріалів на робочому місці. Вчитель має здійснити адаптацію (обійти перешкоду), надавши учням допомогу в організації матеріалу: він роздає картонну основу з бічними обмежувачами. Ці обмежувачі не дають паличкам скочуватися зі столу. Це допомагає учням зосередитися на виконанні завдання.

Модифікації навчання– модифікації змінюють характер навчання, змінюючи зміст або понятійну складність навчального завдання. Наприклад, у тематичному блоці, присвяченому екосистемам, передбачена екскурсія до найближчої річки з відповідними спостереженнями, польовими записами та письмовим звітом. Однак, після детального аналізу, вчителька з’ясувала, що половина її учнів пише дуже повільно (необхідна умова – володіння навичками самостійного вивчення), а чверть учнів недостатньо володіє навичками спостереження. Оскільки вчителька прагне, щоб заняття мотивувало дітей, вона вирішує модифікувати ту його частину, що пов’язана з веденням польових записів і написанням звітів: учні матимуть вибір – або вести польові записи, або робити замальовки. Окрім цього, вона попросить вчителя-помічника зробити відповідні замальовки. Коли діти повернуться до класу, вони матимуть вибір: або написати звіт, заснований на їхніх польових записах, або зробити текстівки та опис малюнків, які намалював помічник учителя.

Підкріплення/доповнення навчання– додаткові заняття/завдання можуть бути необхідними, щоб дати учням змогу засвоїти/вивчити навчальний матеріал. Наприклад, у темі «Транспорт» згадується про швидкісний пасажирський потяг. Однак, більш ніж половина учнів ніколи не виїжджала за межі того району (села), де вони живуть. Учителька розуміє, що брак таких знань (необхідна умова когнітивного навчання) може завадити учням зрозуміти матеріал, і тому вирішує поповнити цю прогалину додатковим підкріпленням. Перед тим, як читати історію, в якій йдеться про потяг, учні розглядають фотографії швидкісних пасажирських потягів. Крім створення базових уявлень, таке підкріплення полегшує розуміння і тим учням, які мають базові знання про швидкісні пасажирські потяги.

Співпраця з батьками

Сучасна освітня філософія, зорієнтована на особистість дитини, ґрунтується на положенні, що батьки є її першими і головними вчителями. Дедалі більше педагогів з повагою ставляться до навчального процесу, який відбувається вдома, і будують свою роботу з урахуванням інтересів дітей та їхніх родин. Оскільки до загальноосвітніх закладів почали залучати дітей з особливими освітніми потребами, постійна співпраця з їхніми сім’ями має ще більше значення. У процесі навчання таких учнів дуже важливо враховувати інтереси, пріоритети й турботи сімей. Батьки дітей з порушеннями психофізичного розвитку мають працювати в тісному контакті з учителями та іншими фахівцями під час розробки та реалізації навчальних планів, їх адаптації, організації навчального середовища тощо.

Принципи педагогічної діяльності, орієнтованої на інтереси сім’ю:

Визнання того, що сім’я є елементом стабільності в житті дитини, в той час як педагоги можуть весь час змінюватися.
Ефективне співробітництво педагогів з батьками та іншими фахівцями.
Регулярний обмін з батьками повною та неупередженою інформацією стосовно їхніх дітей.
Запровадження в навчальному закладі політики та системи послуг, які забезпечують сім’ям необхідну емоційну та фінансову підтримку.
Розуміння й урахування потреб дітей під час розробки навчальних та інших програм.
Заохочення і створення умов для взаємної підтримки батьків.
Розуміння унікальності кожної сім’ї, повага до різних методів навчання та виховання дітей, що застосовуються батьками.
Турбота про те, щоб послуги, які надаються родинам, були комплексними, скоординованими, гнучкими, доступними і відповідали потребам кожної родини.

Створення позитивної атмосфери в дитячому середовищі

У класах (школах), де навчаються учні з різними рівнями розвитку та здібностей, педагоги мають підтримувати один одного у застосуванні найефективніших стратегій навчання. Якщо у школі створено доброзичливу, невимушену атмосферу, якщо тут визнають унікальність кожного (і педагога, і учнів) та підтримують їх, це суттєво підвищує ефективність навчання.

Школа, клас мають стати рідними для учнів та їхніх родин. Батьки почуватимуться спокійніше, якщо будуть також залучені до навчально-виховного процесу. Постійна соціальна взаємодія в різноманітних умовах, за різних обставин, в різних ситуаціях зближує учнів, виробляє емпатію, прихильність один до одного, усвідомлення індивідуальності кожного, відчуття захищеності.