Це питанням у серці кожної другої мами, яка підозрює в своєї дитини затримку мовленнєвого розвитку. Наче щось говорить, але чи багато це чи мало? Чи нормально для її віку? Чи можна назвати дитину неговорячою, якщо вона щось говорить? Не зрозуміло.
Давайте спробуємо розібратися. Для початку визначимо, як може поводитися дитина, яка не розмовляє, малоговорить, незрозуміло говорить і т.д.), і які симптоми ви можете побачити?
Старше 1.5 років:
Просто мовчить, або (мичить, укає т.д.)
Лепече, використовує в мові звуконаслідування
Говорить своєю мовою (слщшнве роллишл….)
Немає розуміння зверненого мовлення, виконання простих інструкцій.
Немає в активному словнику слів «мама та тато» з конкретним зверненням до батьків.
Часто бере неїстівні предмети в рот (постійно у роті іграшки, каміння тощо) не може розлучитися з соскою.
Старше 2 років:
Замість слів використовує склади.
У 2 роки немає фрази із двох слів.
У 2.5 роки у мовленні немає повних слів із
2-3-х складів. Ні простої фрази, речення.
У 3 роки немає розповіді з 3-4 простих речень.
Говорить чітко, може повторювати речення і навіть вірші, але не відповідає на запитання та не ставить їх.
Найчастіше, не розуміє звернене мовлення (ваші інструкції). І це називається «штампове мовлення». Може бути дуже рухлива і непосидюча, або обходити повз дитячий майданчик (гірки, драбинки, гойдалки - все повз). Не переносить дотики деяких фактур (трава, земля, пісок, бруд, крапля води або каші на майці і т.д.)
У вас завжди є вибір і він лише ваш. У нормі, маленька дитина перебуває у постійному розвитку. І щодня у неї з'являються нові «навички». Це можуть бути якісь дрібниці, але для розуміння процесу це важливо. Якщо ви бачите, що протягом місяця у дитини немає жодної динаміки у нових умінь та навичок – це привід допомогти дитині. Адже відсутність динаміки насамперед говорить про те, що немає нових нейронних зв'язків. Вони чомусь не будуються.
4 правила розвитку мовлення
1. Починайте з першого дня, коли ви зустрілися зі своїм новонародженим малюком.
Дитина ще не розуміє ваших слів і не зможе відповісти, але вже "нащупає" базу комунікації. Завдяки тілесному контакту у дитини формується схема тіла. Коли ви реагуєте на голос дитини - вона формує зв'язок між своїми відчуттями і вашою реакцією, а ще у дитини формується перші уявлення про час.
2. Приглушіть в собі аристократа.
Іноді може з'явитися спокуса виховати зі свого малюка леді/сера Маунтбаттен, навчити красномовству. Втім, не поспішайте, говоріть з дитиною простими, короткими фразами. Ваше висловлювання і висловлювання малюка мають відповідати віковим можливостям останнього. До 2 років слова "бах", "ням", "ко-ко" мають повне право бути в лексиконі. А етикет почекає до 3 р.
3. Робіть те, про що говорите і говоріть про те, що робите.
Коли переодягаєте малюка, годуєте його, купаєте - не мовчіть. Називайте події і предмети, що відбуваються з дитиною, допоможіть їй знайти мовленнєвий знак для них. "Мочалка, в мочалці піна, біла піна, тру спинку мочалкою, мочалка хлюпається, хлюп-хлюп". А ще називайте емоції дитини і чому вона їх відчуває: "Ти плачеш, бо сердишся. Сердишся, бо втомився і хочеш спати, бо так весело гратися і не хочеться йти. Коли поспиш, ми знову продовжимо гру".
4. Віддайте в жертву моторному розвитку чисті штани.
Якщо ваша дитина буде йти додому з майданчику в брудних штанцях, вас ніхто не осудить, чесно. Для того щоб мозок мав енергію і сили для мислення, мовлення - дитина повинна рухатися, щупати все навкруг та пробувати "на зуб". Так, саме забруднюючи штани і руки малюк розвиває свій праксис, встановлює причинно-наслідкові зв'язки та отримує мотив поговорити.
Дихання – це дія, яку люди рідко коли усвідомлюють. Утім, воно впливає на фізичний та емоційний стан. За допомогою дихальних практик ми можемо заспокоїтися, узяти під контроль тривогу та прояви стресу.
Практикуючи ці вправи з дітьми, дорослим важливо пам’ятати: до семирічного віку всі процеси – «тілесні». У них тільки напрацьовується концентрація уваги та уміння зосередитися на уявному об’єкті.
Тому такі дихальні практики мають бути максимально наочними, тілесними, закріпленими в рухах. Тоді дитині буде легше привчатися до них та використовувати надалі. Саме такого принципу дотрималася психологиня Світлана Ройз і розробила картки для дихальних практик стабілізації для дітей.
Дружня порада батькам - "Чому діткам варто вчити вірші".
На перший погляд - це розвиток пам'яті дитини, хоча це тільки одна із переваг.
1. Пам'ять
Регулярне вивчення віршів чудово позначається на пам'яті дитини. Вона розвивається краще та швидше. Як наслідок - малюк краще запам'ятовує інформацію зі шкільної програми та й ту, котру він просто чує.
2. Мова та дикція
Мовний запас у дитини не настільки багатий, як у дорослих і саме заучування віршів допомагає його збагатити. І з кожним повторенням та виразним прочитанням - і думки дитині вдається краще і краще формулювати та висловлювати.
3. Словниковий запас
Правильні, літературні слова вже зовсім скоро з'являються у словниковому запасі вашого чада. Як наслідок - мова стає цікавішою та різноманітною.
4. Образне мислення
Більше віршів - краща та розвиненіша фантазія. А образне мислення при вивченні вірша допомагає ще й чітко уявляти все, що відбувається у творі.
5. Сприйняття іншого матеріалу
Мозок дитини налаштовується на отримання та вивчення нової інформації, а тому ніби "розкачується" і засвоєння відбувається легше та простіше, аніж у інших діток.
6. Особистість
Як ви з дитиною обговорюєте вірші, розбираєтеся у питаннях, котрі вона ставить перед собою, аналізуєте - це допомагає гармонійно розвиватися особистості.
7. Моральні цінності
Повчальні та правильні - вірші, в яких розглядаються життєві ситуації, робляться висновки про ту чи іншу подію. Малюк все запам'ятовує, що добре, а що погано і до яких наслідків може призвести.
Приємного вивчення віршів!
ЛИСТ ВІД ЛОГОПЕДА
Шановні батьки! Дуже часто чуємо від люблячих мам, що дитина не хоче займатися вдома. А наша умова - обов'язкове виконання домашніх завдань. Інакше співпраця не має сенсу.
Як ефективно організувати заняття вдома?
1. Заняття повинні бути спеціально організовані в певні дні у визначений час.
2. Для заняття краще вибрати того члена сім'ї, який користується авторитетом у дитини, якого вона буде слухати і наслідувати.
3. До заняття слід готуватися (прибрати сторонні подразники, підготувати необхідний дидактичний матеріал, олівці, папір...).
4. Стіл і стілець повинні відповідати віку дитини.
5. Дуже добре поставити годинник і чітко визначити час заняття.
6. На початковому етапі можна використати заохочення.
7. Не погрожуйте дитині, не сваріть. Займайтеся граючись і все у вас вийде!
Ви вже звикли робити артикуляційну гімнастику щодня? Нехай вона буде цікавою!
Мовлення не є вродженою здатністю, а розвивається в процесі онтогенезу паралельно з фізичним і розумовим розвитком дитини, служить показником її загального розвитку.
Онтогенез (від грец. Оntos - суще, - genesis - походження, розвиток) визначається як індивідуальний розвиток організму від його зародження до кінця життя.
Для того щоб зрозуміти патологію мовлення, необхідно чітко уявляти весь шлях послідовного мовного розвитку дітей в нормі, знати закономірності цього процесу і умови, від яких залежить його успішне формування.
Знання законів розвитку мовлення дітей необхідно для правильної діагностики порушень вимови і вибору відповідної корекційно-виховної роботи з подолання даної мовної патології.
Як організувати логопедичні заняття вдома
РЕКОМЕНДАЦІЇ ВЧИТЕЛЯМ, ЯКІ НАВЧАЮТЬ ДІТЕЙ З ПОРУШЕННЯМИ СЛУХУ
Педагог перш за все повинен підходити до учня не з позиції, чого той не може через порушення слуху, а з позиції, що дитина може, незважаючи на наявні особливі освітні потреби.
Важливим завданням є попередження та унеможливлення виникнення вторинних відхилень. Відсутність корекційної роботи дає підстави для песимістичного прогнозу стосовно загального розвитку дитини та її участі в житті суспільства. Необхідно допомогти дитині утриматись в новому навчальному закладі, запобігаючи та долаючи невідповідність між задачами навчання та рівнем розвитку дитини, при необхідності допомогти сім’ї прийняти рішення про зміну освітнього маршруту.
Насамперед педагог повинен ознайомитись з висновком про комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини та докласти зусиль до виконання усіх рекомендацій зазначених у ньому.
Учитель у роботі з такими дітьми повинен знати рівні слухової чутливості кожного з вух дитини (для того щоб знаходитися при спілкуванні з боку вуха із меншою втратою слуху).
Навчитися перевіряти справність слухового апарату дитини, змінювати елементи живлення в пристроях.
Ознайомитись зі спеціальними технічними засобами, які сприятимуть ефективності навчального процесу. Доцільно, аби навчальний заклад придбав необхідну апаратуру та програмові комплекси для дітей з порушеннями слуху.
Узгодити спільно з батьками вимоги до дитини.
В жодному разі не можна налаштовуватись на почуття жалю або зверхності, тим паче нехтувати дитиною. Уникати гіперопіки.
Взаємне розташування вчителя й дитини має бути таким, щоб учень бачив губи педагога, тому що такі діти добре «зчитують» з губ. Учень має чітко бачити артикуляційний апарат усіх учасників уроку. Садіть дитину за першу парту, визначте, на якій відстані оптимально сприйматиме звернену мову. Найбільш сприятлива є позиція, коли під час спілкування діти сидять в колі/півколі.
Починаючи розмову, приверніть увагу учня: назвіть його на ім'я чи торкніться його руки. Тактильний контакт сприятиме емоційному зближенню з дитиною, позитивно налаштує на навчальну діяльність.
Перед тим, як починати розмову чи опис завдання приверніть увагу всіх дітей.
На початку уроку доцільним буде, налаштовуючи дитину на робочий лад, провести мовну розминку (запитати яка зараз пора року, число, місяць, день тижня, тощо).
Звертаючись і розмовляючи з учнем, дивіться на нього, щоб він міг бачити усі ваші рухи (артикуляцію, вираз обличчя, жести, мову тіла).
Перед тим, як розпочати повідомлення нового матеріалу, інструкцій щодо виконання завдання тощо, переконайтеся, що учень дивиться на вас і слухає.
З огляду на те, що в дітей з порушенням слуху спостерігаються проблеми з розумінням значення деяких слів і фраз, є сенс уточнити, чи правильно учень розуміє запропоноване завдання.
Не затуляйте обличчя руками, не говоріть обернувшись до учня спиною. Якщо необхідно - зробіть запис на дошці, а потім, повернувшись обличчям до класу, повторіть написане та прокоментуйте.
Під час уроків використовуйте наочні демонстраційні матеріали. Користуйтесь роздатковим матеріалом, що найповніше передає зміст уроку.
Стежте за тим, щоб учень отримував інформацію в повному обсязі. Звукову інформацію необхідно підкріплювати та дублювати зоровим сприйняттям тексту, таблиць, опорних схем тощо. Пишіть основні моменти на дошці.
Говоріть достатньо гучно (але не надто - це спотворює слова), чітко, рівно, в нормальному темпі, не перебільшуючи артикуляцію, рухи губами. Слід пам’ятати, що гучний голос (звук) викликає больові відчуття у дітей з порушенням слуху, тому в жодному разі не можна кричати.
Робіть перерви у висловлюваннях, давайте дитині можливість проаналізувати сприйняту інформацію.
Не розмовляйте з учнем, стоячи до нього спиною чи навпроти джерела яскравого світла; губна помада може зробити губи виразнішими. Не можна ходити по класу під час викладення нової теми або під час диктанту. Одночасно не повинна говорити більше ніж одна людина.
Використовуйте широковживані слова та речення, за потреби повторюйте і перефразуйте їх, або демонструйте дитині, що від неї вимагають.
Час від часу переконуйтесь, що учень вас розуміє. Не вважатиметься нетактовним й запитати про це. Якщо учень просить щось повторити, спробуйте перефразувати повідомлення, вживаючи короткі прості речення.
Якщо ви не зрозуміли відповідь учня, попросіть його повторити ще раз чи написати те, що він хотів повідомити.
Якщо ви повідомляєте складний матеріал, що містить терміни, формули, дати, прізвища, географічні назви, доцільно надати його учневі в письмовій формі.
Творчі завдання теж слід подавати у письмовій формі.
Не змінюйте тему раптово, без попередження.
Переконайтесь, що всі слова в тексті зрозумілі. По можливості спрощуйте текст.
Ініціюйте мовленнєве спілкування учня. Не перебивайте його, дайте можливість висловити думку, надавайте достатньо часу для обдумування, не підганяйте. Використовуйте кожну можливість для розмови на різні теми й в позаурочний час. Не залишайте без уваги кожну спробу дитини вступити у вербальний контакт та збільшуйте обсяг своїх висловлювань.
Домагайтесь правильної вимови дитиною слів, фраз. Помилки у вимові не залишайте невиправленими.
Дозвольте використовувати диктофони.
Забезпечте подачу інформації, завдань на електронних носіях.
Посадіть учня разом з однокласником (другом), щоб, в разі необхідності, той надав йому допомогу.
Оволодіння вчителем і однокласниками альтернативними системами спілкування, якими користується дитина з порушеннями слуху (жестовою мовою, дактилем) є бажаним. Жести та усне мовлення не перечать один одному.
Доцільно буде провести під час заняття фізкультурну перерву для активізації уваги, працездатності.
Не забувайте про засоби безпеки в надзвичайних ситуаціях в класі та школі для цієї групи дітей.
Вчитель повинен добре знати стан слуху дитини:
яке вухо учня чує краще;
на якій відстані від вуха, що чує краще, дитина сприймає мову нормальної гучності без звукопідсилюючої апаратури та з індивідуальним слуховим апаратом, КІ;
вимагайте від дитини постійного носіння індивідуальних слухових апаратів;
слідкуйте за станом СА, та гігієною вуха.
Діти з порушеннями слуху можуть використовувати для комунікації жестову мову, усне мовлення або комбінувати їх. Мовленнєва комунікація охоплює вимову, читання з губ, використання залишків слуху. Комунікація дактилем передбачає використання знаків пальцями для позначення букв з дотриманням правопису рідної мови.
Сучасні цифрові слухові апарати забезпечують розбірливість мовлення, виключають можливість акустичних травм, змінюють уяву дітей з порушеннями слуху про оточуючий світ, сприяють розвитку залишкового слуху за умови правильно проведеної реабілітації, проте мають обмеження у частотному діапазоні, що не дозволяє, як правило, сприймати дуже тихі або дуже високі сигнали. Жоден слуховий апарат та імплант не може самостійно поновити втрачену слухову функцію. Тому проблема навчання усного мовлення не зникає.
Формування мовлення у дітей з порушеннями слуху – одне з найважливіших та найскладніших завдань їх навчання та виховання.
Пропозиції для зменшення рівня фонових шумів
у приміщенні:
Тримайте вікна зачиненими у випадку сильних вуличних звуків.
Вимикайте кондиціонери під час навчання.
Наполягайте на тому, щоб учні не розмовляли під час усних презентацій.
Коли діти з порушенням слуху намагаються вчитися у гучному, недружньому до їх потреб оточенні, їхні навчальні можливості значно знижуються.
НАВІЩО ДІТЯМ З ООП АРТИКУЛЯЦІЙНІ ВПРАВИ
Практичні вправи для особливих освітніх потреб добре розроблені, але їх знають переважно вузькі спеціалісти. Є такі напрями, як-от нейродинаміка, нейрореабілітація, нейрокінезіологія. Вчителі початкових класів, асистенти вчителів, соціальні педагоги та інші фахівці, а особливо батьки, можуть додавати ці методики, інтегрувати завдання, ігри, вправи та використовувати їх у щоденній взаємодії з дітьми.
Так, діти з ООП люблять різні природні матеріали, предмети вжитку та побуту. Усе це можна використовувати з розвитковою метою. Однак треба розуміти, що, для чого і як це зробити ефективно.
Чому фраза українського педагога Василя Сухомлинського “Розум знаходиться на кінчиках пальців дитини” така відома і як вона працює? Справа в тому, що Василь Сухомлинський мав серед учнів дітей з ООП. І це був перший освітній кейс, просто ніхто про це не говорив. Але, вочевидь, педагог бачив, що, розвиваючи пальці, покращуються розумові здібності дітей.
А відомий логопед і вчений Михайло Хватцев писав так: “Артикуляційні вправи не тільки покращують рухову функцію тих систем мозку, котрі відстають, але й задіюють у роботу інші мозкові системи, що розміщені поруч”. Так, розвиток дрібної та артикуляційної моторики – це не просто ігри й забави, а потужний інструмент для розвитку розумової активності дітей.
ЯК ЦЕ ПРАЦЮЄ
Ми маємо моторні та примоторні структури в головному мозку, які відповідають за контроль діяльності, рухову активність, координацію, мовленнєву рухливість, артикуляцію. Це – так звана зона Брока, мовно-рухова зона в передній лобній частині головного мозку, у нижній звивині домінантної півкулі. Вона відповідає за моторну організацію мовлення. Наприклад, для праворуких дітей домінантна півкуля – ліва, і навпаки.
Але біля неї, у моторинх і примоторних лобних долях, розташовані ділянки мозку, які відповідають за дрібну та загальну моторику. Ці ділянки мозкових структур взаємодіють між собою. Так, пожвавлюючи руки, ми пожвавлюємо зону Брока. А вона, зі свого боку, надсилає імпульс в органи артикуляції. Тоді вони краще рухаються – і мовлення покращується.
Але часто в дітей з ООП трапляються збої в співдружній діяльності мозку. Наприклад, кожна з півкуль відповідає за певні функції організму. Окремо одна від одної вони добре розвинуті – а співпраця порушена. Тому корисно робити вправи на розвиток міжпівкульної латералізації або співпраці.
Також нині багато говорять про мозочкову стимуляцію. Мозочок – це відділ головного мозку, який відповідає за координацію рухів, регуляцію рівноваги і м’язового тонусу. Розвиваючи мозочкову стимуляцію, ми долаємо шлях формування рухової навички. Вона нам потрібна для навичок письма, сидіння, вставання тощо.
Для відточення навичок є кілька етапів. Усе починається з невеликої швидкості, напруги в рухах, неточності. Далі – поступове зникнення неточностей у рухах. Далі – автоматизовані рухи, які не є енерговитратними для дитини. До цього треба прагнути. Адже якщо дитина спрямовуватиме багато зусиль на регуляцію моторної сфери, вона вичерпуватиметься. Зрештою, у дитини буде розсіяна увага, слабка пам’ять, сильна втомлюваність, низька працездатність, негативізм, інші негативні поведінкові прояви.
Зазвичай і на жаль, діти з ООП народжуються з неврологічним статусом або набувають його з часом. Від цього страждають три сфери в тій чи іншій мірі: рухова, психічна й мовленнєва. Навіть у разі доброї моторики, це може поширюватися на кисть руки й пальці або на органи оральної мускулатури. Це – індивідуально.
Тому, коли ми в закладах загальної середньої освіти з інклюзивним навчанням маємо таку дитину і складаємо для неї індивідуальну програму розвитку, треба передбачити розвиток дрібної та артикуляційної моторики.
ВПРАВИ ДЛЯ ДРІБНОЇ МОТОРИКИ
Розвиток пальчикових рухів, зокрема тонкі диференційовані рухи
Це – усе, що стосується маніпуляцій дитини з дрібними предметами, а особливо – сортування, співставлення, конструювання, защіпання, складання пазлів.
1. Можна насипати рис із гречкою або горох із квасолею в посудину. А дитина має розсортувати крупи.
2. Чарівний мішечок із різними фігурками. Тут є елементи загадковості, незвичності, чаклунства, які діти дуже люблять. По-перше, так можна розвивати моторику рук. Наприклад, якщо дитина має порушеннями зору, то може переминати мішечок і здогадуватися, що в ньому є. Далі – можна вчити дитину розв’язувати його й зав’язувати на бантик. Дитина може навпомацки описувати предмет, який вхопила, дістати його.
Також за допомогою мішечка можна розвивати мовлення, відповідаючи на запитання “Який?”. Дитина має відповісти, що вона дістала з мішечка. Наприклад, якщо дістала ґудзик, то він – круглий, пластмасовий, твердий, білий, з дірочками. Далі можна запропонувати просунути нитку в ґудзик, описуючи, що це чарівні кольорові дротики, які гнуться.
Тобто з мішечком можна виконувати багато опосередкованих вправ – коли дитина грається й не розуміє, що ми її розвиваємо.
3. Пазли. Якщо діти вивчають казку, а дитина з ООП ще не читає й не вміє переказувати, можна дати їй пазли й запропонувати, аби вона склала сюжет цієї казки. Так вона розвиває й моторику, і мислення, і посидючість.
4. Квілінг. Це – закручування тонких полосок паперу і приклеювання. За допомогою квілінгу можна робити і Великодні писанки, і пано. Це стосується радше арттерапії.
5. Пальчикові вправи. Потрібно ціленаправлено просити дитину щось повторити. Наприклад, розігнути кисть руки, аби пальці були рівними, і зігнути руки в кулак. Далі можна почергово розгинати пальці з кулака, починаючи з мізинця і проговорювати такі слова: “Оцей пальчик у ліс пішов, оцей пальчик гриб знайшов, а цей пальчик чистив, а цей пальчик – смажив, а цей пальчик (показує великий) усе з’їв – і від того потовстів”.
А на згинання, починаючи з великого пальця, такі слова: “Оцей пальчик – мій дідусь, а цей пальчик – баба, а цей пальчик – мій татусь, а цей пальчик – мама. А цей пальчик (мізинець) – це я сам, і звати мене Іван”.
РОЗВИТОК ГНУЧКОСТІ Й УКРІПЛЕННЯ М’ЯЗІВ КИСТЕЙ РУК
1. Можна стискати у воді гумові іграшки – наприклад, качечку чи рибку. Таку іграшку можна давати також збудливим дітям під час уроку, якщо їм це допомагає заспокоїтися, щоби вони стискати й розтискати її під партою. Можна розігрувати сценки з цими іграшками, стискаючи їх та вигадуючи сюжети.
2. Можна заплітати косички лялькам або плести їх із ниток. Така вправа також пасуватиме для уроку трудового навчання.
3. Намотування-розмотування. Ми можемо намотувати клубки, розмотувати котушки. Можемо також намотувати нитки на кілька пальців або на руку й розмотувати. Також можна намотувати нитку на два пальці так званою вісімкою. Спочатку одна рука намотує на іншу, а потім – навпаки. Треба пам’ятати про міжпівкульну латералізацію.
4. Використовувати все, що стосується перемикань і стискань. Наприклад, працювати з кубиком Рубика. Тоді розвиваються також логічне мислення й математична компетентність.
5. Розв’язувати приклади з математики на спеціальній дошці, пересуваючи пальцями цифри.
6. Театр тіней. Усе, що передбачає перехрещення рук, працює на співдружньсть півкуль мозку. Вправа називається “Пташечка”. Треба попросити дітей перехрестити руки й зачепитися великими пальцями один за одний. Далі – у відео:
7. Ліплення з пластиліну також добре розвиває кисті рук.
8. Аплікації. Можна не вирізати щось із паперу, а вищипувати. Це потребує гарної рухливості кисті рук, особливо якщо це робити за контуром. Потребує також гарної моторної й зорово-моторної координації.
9. Використовувати все, що дитина може брати пінцетом або захоплювати щипчиками – і сортувати чи складати кудись. Це гарно тренує передню частину кисті. Також можна уявити, що пальчики “стали пінцетом” і запропонувати дитині пальцями, немов пінцетом (або немов пташка дзьобає зерно), захоплювати й сортувати кульки за кольорами або розмірами.
10. Робота з піском. Можна малювати пальцем по сухому піску (малюнки, букви, елементи літер). Це може бути підготовкою кистей рук до письма. Також можна малювати паличкою по сухому піску. Перед тим можна пробувати малювати в повітрі.
Це може бути колективне малювання, усім класом.
Також можна малювати на вологому піску або щось ліпити з нього. Усе залежить від того, що саме любить дитина.
Якщо дитина гіперактивна і ви знаєте, що на певному етапі уроку вона втомиться (ці негативні поведінкові прояви треба передбачати), або ж дитина з аутистичним спектром, у якої почнуться стереотипні рухи, ви можете відвести її в ресурсну кімнату й там працювати з піском.
11. Ігри на липучках. Наприклад, коли з треба ліпити на панно липучки з предметами на тему “Осінь”. Це добре розвиває когнітивну сферу дитини, ручний праксис і кисть руки зокрема. Треба вміти відліпити липучки – це важливий рух.
КІНЕЗІОЛОГІЧНІ ВПРАВИ
Це – вправи, які завдяки рухам найбільше розвивають мозок.
1. Можна модифікувати пробу Озерецького. Наприклад, коли вивчаємо вишивання, можна показувати предмети: “голка” (вирівняний горизонатльно палець), “котушка” (кулак), “тканина” (рівна долоня горизонтально). Далі – можна показувати двома руками. Потім – змінювати послідовність.
Коли вчите тварин, попросіть дитину показати дзьобик (прикладаючи всі пальці до великого, ніби дзьоб), вушка (вказівний і середній прямо) і хобот (рука, складена в трубочку). Таку вправу можна виконувати під музику.
2. Вухо-ніс. Дитині треба схрестити руки й однією торкатися носа, а іншою – вуха. Потім – розхрестити руки й повторити те саме. Торкатися до вуха й носа треба одночасно. Це можна виконувати в різному темпі. Власне, пошук частини тіла, знаходження й переключання рухів – це дуже важливо для дітей з ООП.
3. Одночасне малювання двома руками. Наприклад, можна намалювати серединку квіточки й запропонувати дитині намалювати пелюстки. Дитина має взяти ручки у дві руки й одночасно малювати пелюстки обома руками навколо квіточки. Також можна синхронно малювати дві частини серця обома руками.
4. Домальовування половинки різних узорів, фігур. Дитина має намалювати другу частину за аналогією до першої.
5. Малювання під музику. У німецьких школах дітям на перервах вмикають музику Моцарта. Дослідженнями доведено, що вона стимулює мозкову активність дітей. Я підготувала складну вправу на розрізнення букв на письмі.
Починати можна з того, щоби просто слухати музику Моцарта, потім – диригувати пальцями, потім – малювати каркулі в повітрі пальцями. Не треба вимагати від дитини потрапляти в ритм і виконувати все чітко. Усі діти різні.
ПОДОЛАННЯ ДИСПРАКСИЧНИХ РОЗЛАДІВ
Праксис – це цілеспрямований рух. Диспраксія – це порушення праксису, тобто цілеспрямовані рухи не сформовані.
Вправи бувають імітаційними й наслідувальними. Імітаційні – коли ми імітуємо закручування, намотування, гру в лікаря, робимо манікюр, стукаємо, ріжемо ножицями, граємо на музичних інстоументах. Наслідувальні – коли дитина справді стукає молотком, ріже ножицями тощо. Можна робити й так, і так.
1. Потрапити фломастером у кришечку.
2. Потрапити в ціль. Наприклад, закотити м’яч у ворота, грати в дитячий боулінг. Можна викласти перед дитиною кубики з такими складами “са”, “со”, “су”. Тоді дитина має потрапити з близької відстані дитячою рогаткою в той кубик, який позначає склад, що утворений із двох букв “с” і “а”. Так, окрім усього, ми формуємо фонематичний аналіз і синтез.
3. Працювати з балансиром і бараметриксом. Коли дитина має зрівноважитися й одночасно потрапити кулькою в ціль або нанизувати кільце на паличку.
4. Робота з бісером. Можна починати з простого: наприклад, сортувати макарони й на щось нанизувати. Потім – нанизувати бісер на нитку. Можна попросити дитину нанизувати бісер одного кольору. Тут працює сенсорика. Потім можна рахувати кількість бісеринок.
5. Ігри на дитячих інструментах, як-от фортепіано, схрещуючи руки. Можна також імітувати гру на фортепіано. Так само можна схрещувати руки, граючи на уявній чи справжній сопілці.
6. Краплетерапія. Це – новий різновид арттерапії. Дитина має малювати піпеткою на пластмасовій дошці або на папері, набираючи розбавлену фарбу. Потім можна роздувати трубочкою деякі елементи малюнку, створювати різні фантазійні образи, обговорюючи їх. Важливо, аби дитина розрахувала, яким має бути натиск на піпетку і скільки треба фарби, щоб увібрати стільки води, скільки треба.
7. Гра “Кондитер”. Треба набрати крем у кондитерський мішок, і дитина має, стискаючи його, прикрасити торт. Водночас, вона контролюватиме силу натиску на мішечок і малюватиме візерунки. Також умикається уява, бо дитина наперед має уявити те, що малюватиме. Якщо дитина не може, то нехай це буде просто кільце чи якась буква.
8. Якщо в класі є дитина, яка не чує, і в неї є перекладач із жестової мови, але їй треба якось спілкуватися з класом, то діти можуть вивчати жести. А це – розвиток пальцевого праксису. Так присутність дитини з ООП у класі розвиває всіх.
9. Вправа з яблуком
10. Вправи, які поєднуються із самомасажем:
Вправа з каштаном, у якій треба рухами підкріплювати слова у віршику:
Горіховий масаж:
Такі вправи можна запропонувати посеред уроку, аби діти відволіклися й розслабилися. Тоді можна обговорити, навіщо горіхи, яку користь вони приносять організму.
11. Вправа з зайчиком:
12. Крутити однією рукою коло над головою, а іншою – коло по животу. Або можна одночасно крутити правою рукою вперед (від себе), а лівою – назад (до себе).
ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ
– Пальчикову гімнастику треба включати в кожне заняття логопеда чи робити окремі уроки? Чи можливо таку гімнастику зробити цілісним уроком?
Пальчикову гімнастику треба включати в кожне заняття логопеда, бо це – система. Це те саме, якщо ви ходили в спортзал, укріплювали м’язи спини, а потім припинили. Результату не буде, бо вправи треба виконувати систематично: від простого до складного.
Ціле заняття тільки з розвитку моторики робити недоцільно. Таких різновидів занять немає. Є такі різновиди логопедичних занять: з розвитку звуковимови, лексичної сторони мовлення або лексико-граматичні, з розвитку зв’язного мовлення. А також є заняття для подолання дисграфії або дислексії.
У кожен із цих різновидів занять можна інтегровувати вправи з розвитку дрібної моторики. Окремий урок для цього не варто робити. Хіба, якщо це урок фізкультури, а дитина може працювати тільки руками. В іншому випадку – це набридне дитині, втомляться руки й мозок.
– Чи є вимоги щодо тривалості таких вправ? Скільки вправ можна використовувати на одному уроці?
Загальноприйнято, що руханка триває до 10-ти хвилин. Тому продумайте різні вправи. Може бути 2 вправи по 5 хвилин, а може бути 5 вправ по 2 хвилини на ваш вибір.
– Дитина пише літери дзеркально. Що робити?
Це – проблема окоміру й рухового праксису. Треба вчити обриси літер по контурах, обводити пальцями зашифровані літери, з ниток викладати букви, писати елементи букв під музику Моцарта, а потім їх об’єднувати. Треба малювати правильні літери в повітрі, паличкою на піску, викладати з мозаїки, обмальовувати, обводити пунктиром. Логопед має поділитися з батьками методикою, за якою працює з дитиною.
